Віталій Остяк: усмішка і мужність

Він завжди був легким: на спілкування, на гумор, на щирість. Добре пам’ятав усіх своїх друзів, знайомих і з роками не втрачав з ними контакту – любив «зачепити» на розмову. Мав особливий дар спілкування, знаходив теми для бесіди і зі старшими, і з ровесниками, і з малими.

Таким згадують Віталія Остяка його знайомі, жителі села Чишки Пустомитівського району Львівської області, де він народився, пішов у школу, проводив канікули і вільний час. Згодом родина Остяків перебралася жити у новий будинок, ближче до м. Винники, але село залишалося для нього рідним і близьким, адже тут жили бабуся і дідусь.

Ішли роки, змінювалися обставини, були непрості часи для нашої держави – Помаранчева революція 2004-2005, Революція гідності 2014-2015, війна на Сході України. Попри скромність і непоказність Віталій активно долучився до боротьби за свободу своєї землі, життям і смертю засвідчив те, що було у глибині його серця – бажання жити у вільній незалежній Україні.

Ми ще не раз будемо повертатися до історії Віталія, цього звичайного, на перший погляд, чоловіка, щоб повчитися від нього простоти, скромності, мужності.

Віталік (так називали його рідні і знайомі) народився 4 жовтня 1976 року і виховувався в українській родині, де праця і чесність були в пошані. Батько – Юрій, мати – Любов дбали про належне виховання сина. Навчання хлопець розпочав спочатку у Чишківській середній школі і продовжив у СШ №29 м. Львова (Винники), бо сім’я переїхала жити у новозбудований дім на іншому краю села.

Хоч Віталік жив з батьками, він дуже часто приїжджав у Чишки до бабусі і дідуся, мав тут друзів і проводив з ними свій вільний час. Особливо запам’ятовувалася його працьовитість, допомагав старшим по господарстві, бо вони жили самі в селі.

Є одна історія з дитинства Віталіка, яка яскраво розповідає про його характер і вдачу. Якось у селі спускали став і розпродували-роздавали рибу. Одну велику дали і малому хлопцеві, щоб відніс її додому. Отак Віталік йшов дорогою  з тою рибиною, і коли зустрічав когось, то зупинявся, втомлено витирав спітніле чоло і показував, яку важку рибу він несе.

Звичайні, на перший погляд, риси характеру: чесність, відкритість, доброзичливість, благородність, вирізняли його з-поміж ровесників і робили цікавим співбесідником, добрим другом.

Служба в лавах Української Армії – була першою зрілістю молодого хлопця. Строкову службу він проходив у Луцьку у військах Національної гвардії України.

У 1999 році Віталій одружився з Гнатишин Марією. У 2001 році в сім’ї народився син Данило-Денис. Марія пригадує свого чоловіка як люблячого і дбайливого батька, господаря дому: «Він був добрим татом, цікавився сином, допомагав його виховувати. Звичайно, як і в кожній сім’ї, були різні моменти, але тепер, з погляду років, бачу, що все у нас було добре.»

Дружина зауважує, що Віталій завжди старався допомагати своїм рідним. Хоч вони проживали у Львові, він все одно щотижня їздив чи до батьків, чи до бабусі з дідусем (коли вони ще були живі), щоб побачитися, поговорити, підтримати. Допомогти іншим він вмів і любив. Віталій не сторонився важкої праці, адже майже усе життя працював на будівництві, на різних фірмах та об’єктах.

Свободолюбність, патріотизм, свідому громадянську позицію у Віталія виховав батько Юрій. Він заклав у серці сина основи любові до свого народу, історії, своєї землі. Юрій та Віталій Остяки брали участь у Помаранчевій революції, а також у Революції Гідності. Батько з повагою прийняв рішення Віталія йти добровольцем у зону АТО, коли виникла потреба захистити Україну від агресора. Віталій з червня 2014 року перебував на Яворівському полігоні, 14 липня був відправлений у Миколаїв, а звідти – на передову. Ніс службу як стрілець 79-ї аеромобільної бригади у рядах миколаївських десантників.

Поки що нема конкретних даних про отих два тижні, які провів Віталій на Сході України. Знаємо, що це був непростий час, коли воїни української Армії прийняли перший удар на себе, обороняли рідну землю ціною свого життя.

Офіційна інформація подає: «29 липня колона забезпечення була атакована терористами у с. Дібровка Шахтарського району на межі Донецької і Луганської областей, неподалік від Дякове, зав’язався бій. У цьому бою Віталій отримав смертельні поранення і загинув».

На похорон до героя зійшлися рідні, друзі, однокласники, знайомі. Молитву очолили священики різних конфесій. Багатолюдна процесія вирушила з дому родини Остяків до храму св. Миколая УГКЦ с. Чишки. Похоронено воїна на місцевому цвинтарі.

«Велелюдною ходою провели в небесну путь нашого героя, - згадує Матвіїв Діана, учениця Чишківської школи. – В цей момент в усіх серцях лунали звуки пострілів, як біль втрати, з глибокою шаною та повагою. Небо було чисто-блакитним, подібним до прапорів, що здіймались угору. Ми знали, відчували, що маємо в особі Віталія приклад мужності і любові».

Щороку на Свято Першого і Останнього Дзвоників учні Чишківської ЗОШ І-ІІІ ступенів покладають квіти на могилу Віталія. В школі оформлено стенд, який розповідає про його життєвий шлях. Хотілося б, щоб на новій школі (будівництво якої триває) був пам’ятний знак, присвячений Віталію Остяку.

У Віталія підростає син Данило-Денис. Разом з дідусем він побував на Майдані. З перших вуст хлопець почув про Революцію Гідності, про мужніх героїв, захисників свого народу. Таким був і його батько, який для багатьох поколінь залишиться живим прикладом, людиною високих моральних принципів.

Указом президента України №747/2014 29 вересня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

14 жовтня 2014 року Віталій Остяк був нагороджений відзнакою «Почесний громадянин Пустомитівського району» - «за вагомий внесок у соціально-економічний розвиток Пустомитівського району, піднесення його авторитету як на державному, так і на міжнародному рівнях».

Авторська група:

1.     Сокіл Юлія Назарівна, учениця 7 класу Чишківської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

2.     Матвіїв Діана Олегівна, учениця 10 класу Чишківської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

3.     Проць Ольга Юліянівна, учитель історії Чишківської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

         4. Тимчук Уляна Петрівна, педагог-організатор Чишківської ЗОШ І-ІІІ  ступенів, керівник групи.